Слава Україні! 
Пробую написати пост, який кожного разу так важко починати.... Бо таке відчуття, що я стою сама, з протягнутою рукою та прошу допомогу 😟. Бо розумію, що по іншому ніяк.... Хлопці дзвонять кожного дня, просять підтримки, а як їм сказати що вже немає звідки брати цієї допомоги, немає за що купувати ті колеса, дрони, сітки, екофло та інше. Вже висить рахунок не проплачений за колеса, хлопці вже завтра їх отримають в Слов'янську.... Позиції постійно посуваються, потрібен матеріал для бліндажів.
Міняти хлопців щось не дуже хтось поспішає, страшно коли повістку дають? А вони там стоять....вже четвертий рік пішов повномаштабної....
Таке враження, що щось чекаємо.....що за нас все зроблять інші. Люди, зрозумійте, всім насрати, бо війна не в них, гинуть не їх сини, не в них літаю шахеди та падають ракети.... І ніхто не знає, що буде завтра!
Якось так.... 
Просто скидаю номер благодійно карти. Хто почув мене та хоть трішки зрозумів буду дуже вдячна. Як би важко не було, просто намагаюся не опускати руки...
🇺🇦🇺🇦🇺🇦